Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77

Неперевершений хронікер нашого міста: відомі митці Берегова

​Історію знанотного берегівського фотомайстра Гейзи Ігнаца розповів краєзнавець Валерій Разгулов.

Готуючи до друку цей матеріал, зустрівся із онучкою знанотного берегівського фотомайстра Гейзи Ігнаца, автора понад тисячі світлин про наше місто, пише автор публікації. Олена-Магдалина Калманівна Ігнаци багато цікавого мені розповіла про свого діда. Її спогади і лягли в основу цієї публікації.
Генеалогію цієї родини дослідив двоюрідний брат Гейзи Ігнаца, історик за фахом, який вивчав родовід не один рік у різних архівних установах. Його корені дослідив аж до 1526 року.
Неперевершений майстер фотосправи, нащадок славетної родини народився 23 лютого 1880 року в Ужгороді. Здобув для свого часу непогану освіту.
Захопився мистецтвом, яке тоді саме входило в моду – фотографуванням. Відтак із юнацьких років мріяв усе життя присвятити цій справі. У 23 роки одружується із Гізелою Товт, яка була родом із Сегеда. Подружжя до кінця життя зберегло глибокі почуття один до одного. У них народилися дві доньки та двоє синів. До слова, дружина за фахом теж була фотографом і в усьому допомагала чоловіку. Можливо, і завдяки цьому їх сімейне життя проходило гармонійно та цікаво, вони розуміли один одного з напівслова.
У 1907 р. Молоде подружжя переїжджає на постійне місце проживання до нашого міста, де з часом будують свій дім по вул. Сечені, зараз І.Франка (див.знімок). Тут і розмістили фотоательє, а в другій половині знаходилося власне сімейне помешкання. Інтер’єр майстерні був настільки чудово оформлений, що приваблював клієнтів. Ввжалося великою подією сфотографуватися в ательє Ігнаца і отримати невеличкий шедевр. Що це саме так, переконався, коли переглядав їх величезні родинні альбоми із світлинами. Пройшло стільки років, а на фото виразні обличчя, навіть можна визначити риси характеру, – і жодної жовтої плями. Словом, час зберіг їх у первісному вигляді.
А коли попит на знімки дещо зменшився, майстер знижує ціну на свої послуги. Відтак його клієнтами стають дрібні чиновники, студенти, військові, робітники, слуги тощо. І зараз ці фото можна побачити у родинних альбомах берегівчан з особистим клеймом Гейзи Ігнаца. А ще тут же, в ательє, можна було придбати грамофони, а потімпатефони та пластинки до них. Родина завжди цінувала музику. Крім того, пану Ігнацу належав перший пересувний кінотеатр “Уранія”, де демонструвалися „німі” фільми. Зберігся навіть рекламний буклет (див.знімок).
Саме він у цей час очолює в містігромадський католицький рух. І це не випадково, адже в родині панують серйозні релігійні цінності. Це міцний стержень його приватного та громадського життя. А ще робота, робота, знову робота… Їздять по селах, часто відвідують навчальні заклади, працюють і на замовлення. Власники друкарень замовляють у них кліше із краєвидами нашогоміста та краю. Саме завдяки цим знімкам можемо милуватися вже зниклими краєвидами та будівлями. А ще – сотні і сотні фотографій, які зроблені на спортивних заходах, зокрема, Берегівського футбольно-тенісного клубу. Кажуть, що в той час без Гейзи Ігнаца, не проходило в місті жодного весілля. І зараз ці знімки прикрашають родинні альбоми берегівчан. Реставрували навіть старі фото, виготовляли і діапозитиви для рекламних цілей. Так з’являються статки, родина будує вже згада не власне житло та ательє.
І зараз цікаво розглядати сімейні світлини, зокрема, коли на третій день Різдва Христового у 1928 р., щасливе подружжя святкує 25-річчя шлюбу, на яке запросили відомих берегівчан. На знімках – респектабельні усміхнені люди, ніщо не нагадує ще про економічну кризу, тим паче про початок Другої світової війни. У цей час старший син Ласло за допомогою батька стає власником респектабельного фотоательє у Сваляві, а молодший Калман, більш скромний та замкнутий, залишається біля батька і працює з ним. У грудні 1940 року Калман одружується з Магдалиною Хабит, живуть щасливо і дружно, у них народжується шестеро дітей.
Коли розглядав родинні фотографії, звернув увагу на ще одну:на ній побачив худого, неголеного чоловіка у військовій формі. За словами онучки, це дід Гейза Ігнаци після полону. Тоді, щоб дібратися додому з італійського фронту, довелося розлучитися із золотою обручкою. Але справжнє випробування долі його чекало післяза вершення Другої світово ївійни. З неї неповернувся старший син Ласло – пропав безвісти. Калман теж воював, з війни повернувся схудлий, стомлений та хворий.
А вже у 1945 році на родину впало нове лихо. Соціалістична влада конфісковує разом з ательє усе родине майно. Єдиною втіхою було те, що функціонери запропонували працювати за фахом тут же. Але яка це була робота – постійно хтось втручався, провіряли все: продуктивність праці, режим, спілкування із замовниками тощо. Словом, знаходилися підпостійним контролем у КДБ. Єдина втіха – діти та онуки, їх успіхи радували стомлену душу Гейми Ігната (їм присвячені сотні і сотніфотографій). Для голови сім’ї завжди на першомумісці стояли родина та робота. Саме в них він бачить продовження свого старовинного роду та збереження професійних секретів. Адже до фотографування привчав їх ще з дитинства. І хоча й вони не стали професійними фотографами, але любов до цієї справи зберегли.
Уже після хрущовської відлиги Гейза Ігнаци та Калман відкривають новее фотоательє, до якого перенесли родине обладнання. Але незважаючи на професійні, фаховізнання, вони повинні були в першу чергу здати іспити про досягнення соціалізму, що викликало мовні та світоглядні труднощі. Крім того, у декого виникли питання до їх професійних поглядів. Нарешті, дозвіл все-таки отримали, разом вони працюють до виходу на пенсію батька. Продовжувати самостійно працювати Калман не захотів, основною причиною, мабуть, було те, що фотообладнання застаріло, а дбати про нове – не бачив у цьому смислу. Відтак працює на другорядних посадах і цілком приділяє себе родині, багато читає.
Із 6-ти його дітей ніхто не продовжив родинну справу, лише онучка Олена-Магдалина цілком присвятила себе зберіганню та вивченню великого родинного архіву. Як з’ясувалося, саме вона передала частину слайдів та фотографій про наше місто Хуго Грюну, рабину Лондона, коли він у 1989 роцівідвідав наше місто. Уже післяйого смерті, завдяки старанням доньки, у 2000 р. Лондонське видавництво „Вікінг” випустило спогади нашого земляка. Ця цікава книга має символічну назву „Зниклітіні” і переносить читача до Берегсаса 30-40 років ХХ століття. Саме це цікавевидання прикрашають світлини Гейзи Ігнаца.
До слова, усі надані фотоматеріали незабаром були повернуті власникам у Берегові. Зараз у пані Ігнац зберігається кілька сотень унікальних негативів про наше місто, вони чекають свого часу. Вона навіть зробила з них кілька знімків, які ми вперше друкуємо в нашому виданні.
Повертаючись до постаті Гейзи Ігнаца, слід відзначити, що він був дуже знаною та шанованою людиною, мав неабияке почуття гумору. Доля подарувала йому довге, затишне життя у родинному колі. Відійшов увічність 1961 року, коли йому повернуло на 81-й… Пішов із життя професіонал вищого ґатунку з чудовими людськими якостями, активний член угорської громадськості Берегова. Тоді так не писали, але усі відчували це, коли його ховали на міському римо-католицькому кладовищі.
Вічна йому пам’ять!








ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Береговому

вологість:

тиск:

вітер: