Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » » Закарпатець в інвалідному візку проїхав близько 12 тисяч кілометрів за півроку

Закарпатець в інвалідному візку проїхав близько 12 тисяч кілометрів за півроку

Закарпатець в інвалідному візку проїхав близько 12 тисяч кілометрів за півроку
Деколи цілковито здорові люди падають духом, опускають руки через певні життєві обставини.

І водночас дехто, у кого немає можливості навіть стати на ноги, показує приклад незламності і стає дійсно успішним.

Яскравим підтвердженням цього став життєвий шлях Олександра Сухана з Мукачева. Він розповів про підйом на Говерлу, стрибок з парашутом, сплав по Тисі на рафтингу, а ще про неймовірні марафони в понад десяток тисяч кілометрів. І все це він здійснив, будучи прикутим до інвалідного візка.

– 11 квітня 1992 року експедиція стартувала з Владивостока. А фінішували 31 жовтня в Санкт-Петербурзі. Ми пройшли в інвалідних візках близько 12 тисяч км за півроку. То був відрізок часу і дистанція, сповнена випробувань і пригод.

Зупинялися на відпочинок, огляд лікарів, ночівлю. Але повністю увесь шлях ми пройшли самостійно. Навіть там, де було бездоріжжя і супровід мусив залишати нас, ми продовжували шлях разом з прикордонником – велосипедистом з автоматом. То ж була тайга, навколо ведмеді.

Щодня ми проходили по 80-100 км в механічних спортивних візках. Усе навантаження на руки. Тому старалися розраховувати сили, щоб пройти заплановану на день відстань. Зупиняла нас хіба що негода. Бувало, в тайзі застрягали в болоті. Амурська і Читинська області – це суцільне бездоріжжя. Ішли ми вздовж китайського кордону. Отам нам пощастило, бо в той час була велика засуха, тому вдалося пройти по поверхні засохлого болота. Китайці дивилися на нас зі свого боку і не розуміли, що то за дивна експедиція, махали нам руками. А було таке, що ми проїздили повз поля конопель і потрапили під перестрілку, бо саме робили там облаву на наркоманів. Ото вже був екстрім з елементами бойовика. Встигли натерпітися страху. Поки по рації наш супровід зв`язався з місцевою міліцією, нас заховали між двома вантажівками, щоб якась шалена куля випадково не зачепила. Ми їхали під прапором ООН, але місцева міліція не знала про нашу експедицію. А ще ведмеді – вони на нас дивилися, а ми – на них. Був такий випадок, що той єдиний супроводжувач на велосипеді з автоматом десь позаду трохи відстав, мав комусь зателефонувати. А ми утрьох виїхали на місток на річці. Вечоріло, ми замилувалися краєвидом. І раптом я повертаю голову назад, а поруч на скелі, метрів 50 від нас, стоїть на двох задніх ведмідь і спостерігає за нами. Я показав хлопцям – і ми отетеріли. Що робити в такій ситуації? Навіть на здорових ногах втекти не можна було б. Кричати в надії, що наш автоматник почує і встигне на допомогу? Слава Богу, побачивши, що ми його помітили, ведмідь подався в ліс… Є про що згадати. Шкода, що хлопців вже нема в живих. Один помер років два тому, інший загинув. Торік на відзначенні 25-ї річниці експедиції мене дуже тепло приймали в Москві. Я мав можливість відчути, що і серед росіян багато людей ставляться з розумінням до України і українців. Просто їх тримають у страху. Бо навіть для того, щоб підійти і потиснути руку, висловити свою прихильність, людям потрібно було переконатися, що їх не знімають на фото чи відеокамеру.

Хоча потім були й інші експедиції, вже з учасниками від кожної країни СНД. Після тої експедиції (а її організовував Д.Шпаров) учасники з інших країн отримали у себе вдома і нагороди, визнання свого уряду, і житло. Я був тоді капітаном команди. І один залишився непоміченим нашою владою. Довелося вже Дмитрові Шпарову писати офіційні звернення до тодішнього президента України Леоніда Кравчука і клопотатися, звертати увагу на такий факт. Але й після цього пройшло два роки, перш ніж мене запросили до столиці, там я отримав від президента нагороду за мужність. Тоді ж подав президенту клопотання про допомогу з житлом, адже з моєю травмою легше було б жити в місті, а не в селі. І знову ж таки, пройшло чимало часу, перш ніж я отримав занедбану однокімнатну квартиру в Мукачеві. скачать dle 11.3




ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
Погода
Погода у Береговому

вологість:

тиск:

вітер:


Вчора вранці у місті Чоп на лінію «102» надійшло повідомлення – місцевий житель повідомив, що прямо посеред вулиці виявив чоловіка, який не подавав жодних ознак життя. На місце події негайно було спрямовано спільний наряд роти поліції охорони Закарпаття та Ужгородського районного відділу поліції. На місці події правоохоронці виявили напівоголене тіло чоловіка, – повідомляє Управління поліції охорони в Закарпатській області. На жаль, заявник не помилився – чоловік був мертвим. "Невідомий у джинсах сірого кольору та шкарпетках, без взуття, а на шиї – біла ганчірка з плямами бурого кольору. Ноги зв’язані також білою ганчіркою. А поруч помітні сліди волочіння з бурими плямами, вочевидь крові, які тяглися аж до однієї із квартир будинку, під яким і виявили чоловіка", – розповів поліцейський охорони Ростислав Барташевич. Не гаючи часу, поліцейські вирушили до квартири, до якої вів слід. У приміщенні правоохоронці виявили суцільний безлад, кілька пляшок з-під спиртного, а згодом ще й

Жінка розповіла, що нещодавно син хворів, вони проходили лікування в Рахівській районній лікарні, але врешті їх звідти виписали. Та вже вдома малюку стало зле, піднялася температура. Мати намагалася викликати швидку, але через поганий зв'язок їй не вдалося. В рідному селі хлопчику допомогти було нікому. Тож жінка, аби не гаяти часу, сіла до автобуса й повезла сина в лікарню. За попередньою інформацією, малюк помер через пневмонію, втім остаточні висновки будуть після експертизи.


«    Червень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930