Головна > Світ > Закарпатка Наталка Заморина вирощує у центрі Африки ананаси та ставить рекорди (ФОТО)

Закарпатка Наталка Заморина вирощує у центрі Африки ананаси та ставить рекорди (ФОТО)


12-02-2018, 21:56. Розмістив: redaktor
З Наталкою Замориною я познайомився кілька років тому. Вона тоді як раз приїхала додому у рідне Берегово. З центру Африки – із Замбії! Де нині й проживає разом з чоловіком.
Наталка – чудова людина, яка може годинами спілкуватися на різні теми. Тим паче має багато захоплень – це і геологія, і спорт, і любов до тварин, а останнім часом хобі та роботою стало звичайне городництво.  А головне – вона всюди, у всіх сферах життя, досягає успіху. І навіть стала чемпіоном з велоспорту! Але про це трохи згодом...
За фахом Наталія - геолог, а також дуже пригодилося у житті й знання англійської мови, яку опанувала у берегівській ЗОШ № 5.
«Професію обрала не випадково, – розповідає вона. – Адже мій батько та дідусь також геологи, довгий час працювали у Закарпатській геологоекспедиції». Їх розповіді вплинули на подальший вибір дівчини. Вона вирішила вступити на геологічний факультет у Львівський національний університет імені Івана Франка.
А згодом, дізнавшись, що англійсько-українська фірма у селі Ділове на Закарпатті шукає фахівця-геолога із знанням іноземних мов, вирішила спробувати свої сили. Підприємство «Сауляк» спеціалізувалося на пошуку золота на Рахівщині. Там Наталія і познайомилася з буровим майстром з Великобританії... А потім разом з ним опинилася у самому центрі Африки - у Замбії, де разом досліджували місцеві мідні родовища.
З того часу пройшло багато років. І я вирішив дізнатися , що за цей час змінилося у житті африканської берегівки.
– Наталко, скільки ти вже живеш у Африці і чим тепер займаєшся?
– Майже 10 років в Замбії, де нині з чоловіком займаємося будівництвом і фермерством (вирощуємо овочі, фрукти). Ви думаєте, що у нас теж зима? Ні, просто дощовий сезон. Тож все росте і квітне.
На цей час у нас на продаж вже є авокадо, кабачки, зелена цибуля, перець чилі, а також солодкий перець, помідори. Врожай цибулі вже продали і посадили, скоро буде знову! А також буде морква, буряк, салат, капуста, солодка кукурудза, різна зелень і часник.
Ще у планах вирощувати цвітну капусту, броколлі посадити. Але для цього потрібні спеціальні тунелі, бо інакше все пропаде. Багато всього є ще у планах... Імбир, картопля, огірки. Ми – фермери!
А звичайних для Африки фруктів у нас також вдосталь – це манго, цілий рік банани, лимони, грейпфрути, апельсини, мандарини, ананас, джекфрут. Цим тут нікого не здивуєш.
До речі, ми самостійно робимо перегній, заготовляємо потрібні добрива. Звісно є помічники, слід багато часу приділяти поливу, адже є періоди коли дощів практично нема. Отак і живемо.

– Знаю, що недавно у гостях вперше побувала твоя мама, яка прилетіла із Берегова. Які враження?
– Звісно за краще запитати у неї, вона завжди любить гостей. Однозначно, що мамі дуже сподобався місцевий люд, вони всі дуже доброзичливі, добрі, веселі. І це не дивлячись на досить нелегке життя. Місцеві у більшості дуже віруючі, ходять до церкви. А ще дуже полюбляють співати, танцювати і добре поїсти... Але кому як щастить.

До речі, в гостях у нас була й сестра з племінником. Вони теж встигли завести собі місцевих друзів. А українці місцевим африканцям теж дуже сподобалися! І, звісно, сподобалася природа, яка багата на рослинність та інші принади континенту. Я раджу всім берегівцям хоча б раз у життя завітати до Африки. Це буде незабутня подорож, а який досвід!
– Але українці бояться, що в Африці може бути небезпечно...
– Якщо бути обережним, то боятися в принципі нічого. І навіть якщо людині не пощастило і вона захворіла на малярію ... то  просто не треба панікувати ... Слід прийняти ліки і через пару днів все пройде. Просто не можна "затягнути" хворобу, адже це може закінчитися досить сумно.
Але уявіть собі тільки водоспад Вікторія, сафарі-парки, риболовлю на екзотичну рибу, тигрів, полювання та дуже багато всього нового і цікавого.
А ще моїм рідним дуже сподобалася місцева риба тілапія та брим. Казали, що смачнішого у житті не пробували. До речі, ціни на продукти у Замбії є не набагато вищими, ніж в Україні. Скоріш навпаки.
– Знаю, що ви з чоловіком також тримаєте багато тварин у будинку?
– Так, у нас, тобто з нами, живе загалом сім собак – 4 такси, 2 лабрадори і один мікс такси з пуделем. А ще кішка і два кота. Я їх називаю нашими дітками, бо насправді дуже любимо і пестимо їх.

– І дуже був здивований, коли дізнався про твої успіхи у велоспорті.
– Так, спорт для мене ще одне улюблене хобі. В Замбії час від часу проходять змагання з велоспорту міжнародного рівня. Ніколи й не думала, що буду брати участь у велоперегонах, тим паче займати призові місця!
Наразі виборола 1-е місце на 20 та 40 км, 2-е місце на дистанції 63 км та призові у командних перегонах. Змагання часом тривають досить довго – з обіду до 20-ї години вечора.
Звичайно потрібно багато тренуватися, бажати досягти кращого результату! Завдяки підтримці рідних, близьких, друзів, це мені вдається.
Намагаюся тренуватися чим частіше, і вже не можу не можу уявити своє життя без "вєліка" та своїх "діточок". Їздити мені доводиться, в основному через ліс, з одного міста в інше. Багато хто дивується і запитує – тобі не страшно самій, без компанії, лише з плеєром та музикою? Все мої друзі дуже дивуються. Адже там трапляються й змії. Але мене насправді це не лякає.
– До речі не думала про кар'єру у великому спорті? Можливо навіть виступати за збірну України?
– Я почала займатися серйозно велоспортом тільки у Замбії, мені було більше 30-ти. І це завдяки своєму чоловікові Алмі, з яким так і потоваришували, що потім не могли вже один без одного. Доїздилися, так би мовити, аж до весілля!

Отже, він каже, що я могла б виступати професійно, якби трохи раніше почала займатися велоспортом. А у Берегові я ходила до секції з легкої атлетики. І дуже вдячна нашій тренерці Надії Василівні Перевузник, яка не дарма вклала в нас стільки терпіння і зусиль.
– До речі, про змій. Чув про якийсь страшний випадок, коли до тебе приїхала мама. Що це було?
– Просто до нас у будинок залізла змія. Було це вночі, ми вже всі спали... Раптово собаки здійняли гамір. Ми з Алмою прокинулися і все побачили. Змія нас злякалася і залізла між педалями велосипеда... Можна сказати сама в пастку потрапила, а собаки на неї накинулися. Алма її викинув з будинку, а собаки потім притягнули назад. І тут прокинулася мама... Пішла на кухню, аби  накрутити собі бігуді. А тут такий сюрприз на підлозі...
Змія виявилася начебто отруйною. Місцеві їх дуже бояться, називають "дияволом". А мій друг з України з них знімає шкуру і сушить, а з м'яса готує каррі. Я навіть один раз спробувала, це майже одні кістки – і трохи схоже на рибу.
– А що у тебе з геологією? Чи займаєшся далі розвідкою корисних копалин?
– Завдяки геології я й потрапила до Замбії. Як кажуть геологія – це не професія, а діагноз. Наразі продовжую спілкуватися зі своїм викладачами, дуже люблю їх і своїх колишніх колег.

Але наразі переключилася на домашні справи. З іншого боку мій город - це також справа із землею. Отже, поки що займаюся ним, а далі буде видно. Хоча розвідка копалин – це більше чоловіче зайняття. Потрібно довго перебувати у полі, подалі від дому. А я не можу все це взяти і покинути.
Однак у душі назавжди залишаюся геологом, як мій батько та дідусь.
Ну і нарешті незабаром плануємо відкрити наш фермерський магазин і кафе. Вже складаю перше меню. У ньому обов'язково буде справжній українській борщ. Тож запрошую всіх моїх друзів та знайомих з Берегова на відкриття! Обіцяю – буде смачно, приїздіть!
Спілкувався Олександр Ворошилов
Повернутися назад